НАУКОВО-АРХІВНІ ЛІТОПИСИ ПОДІЛЛЯ
Документальна історія Ниркова та Червоногорода
Архівні хроніки від першої писемної згадки села Нирків 1714 року до літопису королівського міста Червоногород та його псевдоготичного палацу.
Архівні хроніки від першої писемної згадки села Нирків 1714 року до літопису королівського міста Червоногород та його псевдоготичного палацу.
Детальні факти про витоки села, походження назви, зведення церкви Покрови та культурний розвиток громади.
Перша письмова згадка про село Нирків датується 1714 роком і традиційно пов'язується зі спорудженням у селі церкви Покрови. За даними історика П. Сіреджука («Первовитки»), уже в 1724 році в Ниркові налічувалося близько 115 дворів, що дозволяє припускати заснування поселення ще раніше. Історії села присвячена й окрема краєзнавча книга Я. Озимінського «Нирків з погляду віків» (Заліщики, 2007).
Проте сама місцевість була заселена набагато раніше: поруч, на скелястому пагорбі в петлі річки Джурин, ще з давньоруських часів існувало укріплене місто Червоногород — центр окремого повіту. Тобто Нирків як топонім є відносно молодим, однак позначає місцевість із багатовіковою історією.
Щодо походження назви існує кілька версій. За краєзнавчими матеріалами Заліщицької бібліотеки, назва походить від імені засновника — козака на прізвище Нирка. За іншою версією, вона пов'язана зі словами «нора», «норка» (тобто джерело, витік) або з характером рельєфу: єдина дорога від хат на подільському плато стрімко «пірнає» у глибоку скельну чашу каньйону. Документального підтвердження єдиного точного походження назви не збереглося, тож ці пояснення варто розглядати саме як версії.
До адміністративно-територіальної реформи 2020 року Нирків належав до Заліщицького району. 12 червня 2020 р. село увійшло до Товстенської селищної громади, а 19 липня 2020 р. — до новоутвореного Чортківського району Тернопільської області.
У першій половині XVIII століття коштом нирківської громади та місцевої шляхти
Після розпаду Австро-Угорщини та утворення Другої Речі Посполитої у 1918 році Нирків опинився в складі польської держави. Незважаючи на асиміляційний тиск, мешканці зберігали українську культурну ідентичність. У селі активно діяв осередок товариства «Просвіта», при якому функціонувала читальня, самодіяльний хор, бібліотека та аматорський театральний гурток.
Важливу економічну роль відігравала сільська кооператива, яка допомагала місцевим хліборобам колективно закуповувати посівний матеріал, добрива та агротехніку, що підвищувало продуктивність господарств у довоєнні роки.
Після вересня 1939 року Нирків увійшов до складу Радянської України. Під час Другої світової війни область стала ареною жорстоких боїв та окупацій. У повоєнні десятиліття колгоспна система зруйнувала традиційне індивідуальне садівництво, яке було основою добробуту ниркян.
Особливо болючим епізодом стала доля сусіднього Червоногорода. Після репатріації польського населення (1945) та закриття малої ГЕС на Джурині поселення поступово обезлюдніло. У 1970 році Червоногород (село Червоне) офіційно виключили з облікових даних як неіснуючий населений пункт.
Після проголошення Незалежності Нирків став центром власної сільської ради. Відкриття кордонів дало поштовх першій хвилі туристів, яких вабили вежі замку і водоспад. З розвитком соціальних мереж у 2010-х рр. Джуринський водоспад та вежі Червоногородського замку набули вірусної популярності в Instagram і стали «must-see» для туристів з усієї України.
Після адміністративно-територіальної реформи 2020 року Нирків увійшов до Товстенської селищної громади Чортківського району Тернопільської області. Сьогодні урочище «Червоне» (колишній Червоногород) адміністративно підпорядковане Ниркову. Щороку сюди приїздять десятки тисяч мандрівників, а питання про реставрацію веж замку не перший рік порушується на рівні місцевої влади.
Документальні дані про князів Коріатовичі, воєводу Даниловича, палац Понінських та Джуринський водоспад.
Історія Червоногорода бере свій початок ще у IX столітті, коли на стрімкому скелястому пагорбі в глибокій, захищеній петлі річки Джурин постало перше дерев'яно-земляне укріплення. У латинських хроніках та працях істориків ця фортеця згадується як Castrum Rubrum («Червоний замок»), що служила резиденцією для руських князів та надійно охороняла південні рубежі Поділля. Назва безпосередньо пов'язана з унікальним яскраво-червоним кольором девонських пісковиків каньйону.
Укріплення на скелястому пагорбі в петлі річки Джурин має давньоруське коріння. Після перемоги над татарами в битві на Синіх Водах (1362) Поділля перейшло під владу литовських князів Коріатовичів, у володінні яких у другій половині XIV ст. опинився і Червоногород. Назву поселення традиційно пов'язують із червоним кольором тутешніх ґрунтів і девонського пісковику.
Після приєднання Поділля до Польського королівства у 1434 році Червоногород став королівським містом, а в 1448 році отримав Магдебурзьке право, що дало поштовх його розвитку як ремісничо-торгового осередку. У місті діяв і домініканський монастир.
На початку XVII ст. коштом магната Миколи Даниловича (згодом — коронного підскарбія) на місці давнішої дерев'яної фортеці постав мурований чотирикутний замок із чотирма наріжними вежами; за польськими джерелами, на будівництві використовували працю кримських бранців. У 1648 році замок захопили повстанські загони доби Хмельниччини, а в 1672 році його здобуло військо турецького султана Мегмеда IV.
У 1778 році маєток придбав князь Кароль Понінський, а вже у 1820-х роках старий замок перебудували на романтичну псевдоготичну резиденцію з двома наріжними вежами. Неподалік — Джуринський (Червоногородський) водоспад: рукотворний, заввишки близько 16 м, він утворився після відведення русла Джурина і вважається найвищим рівнинним водоспадом України (пам'ятка природи з 1972 р.).
Географічний словник 1880 року зафіксував Червоногород ще живим містечком над Джурином. Тут була римо-католицька парафія (початок якої сягав давнього домініканського монастиря) і мурований костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, зведений коштом подружжя Лісецьких у 1715 р. та посвячений 1741 р. У 1846 році княгиня Понінська заснувала при місті монастир сестер-жалібниць, які доглядали хворих і навчали сиріт. Працювали ґуральня та водяний млин.
За тим самим описом, у містечку мешкало 465 осіб: 335 римо-католиків, 104 греко-католики та 26 юдеїв. Показово, що греко-католики Червоногорода належали до парафії в Ниркові — ще одне свідчення тісного зв'язку двох поселень.
Останньою власницею маєтку була Марія Елеонора Любомирська (з Замойських). Унаслідок руйнувань обох світових воєн, репатріації польського населення (1945) та занепаду місто обезлюдніло, а в 1970 році Червоногород (село Червоне) офіційно виключили з облікових даних. Сьогодні над каньйоном височіють дві вежі палацу — пам'ятка архітектури; у 2013 році одна з них частково обвалилася.
Усі факти на цій сторінці ґрунтуються на перевірених джерелах: українські та польські енциклопедії, краєзнавчі нариси, історична преса, фотоархіви та праці істориків — від «Słownik geograficzny» 1880 року до сучасних монографій. Натисніть на будь-яке джерело, щоб побачити конкретні цитати мовою оригіналу з перекладом і перейти до повного тексту.